За минулі десять років обсяг споживання полімерів у Росії виріс в 2, 5 рази, і країна з нетто-експортера стала нетто-імпортером не тільки полімерної продукції, але й полімерного гранулята. На внутрішньому ринку спостерігається хронічний кількісний і якісний дефіцит полімерів, про причини й характер якого ми вже розповідали. В 2000 році обсяг випуску полімерів становив 1,7 млн т, а попит - 2,2 млн т. У піковому 2008 році обсяг виробництва виріс до 4,3 млн т, але попит збільшився за ці роки ще більше, до 5,3 млн т. У країни зберігаються конкурентні сировинні переваги, реалізація яких може зробити Росію великим гравцем глобального полімерного ринку. Однак зараз розвиток російської індустрії полімерів майже винятково визначається потребами внутрішнього ринку. Протягом найближчих п'яти-шести років така ситуація точно збережеться. З короткою історією розвитку російської полімерної індустрії й поточною статистикою учасників Форуму познайомила віце-президент Creon Тамара Хазова.
Глава Creon Фарес Кильзие , відкриваючи Форум, подякував тих, що зібралися за багаторічну довіру до компанії, яка протягом довгого часу вирішує не тільки завдання бізнес-консалтингу, але й одержала негласний мандат на інтеграцію російського хімічного співтовариства, розкриваючи його проблеми й роблячи їх обговорення публічним. Завдяки цьому хімічна індустрія Росії й полімерний бізнес стали невід'ємною частиною російського інформаційного простору й привернули увагу вищих чиновників країни. Однак висвітлення російського полімерного ринку, так само як і увага влади до цього сектору економіки, має однобокий характер і сфальцьоване головним чином на декількох великих компаніях-виробниках полімерів, що утворюють олігополію на ринку. У той же час проблеми переробників, для яких ці компанії випускають продукцію, залишаються в тіні й фактично не вирішуються, що негативно позначається на всіх учасниках галузі, у тому числі на виробниках. Компанія Creon рада, що вдається виправити цю ситуацію й що в рамках Форуму всі ці проблеми були названі й викликали живе обговорення й пошук варіантів їх розв'язку.
Ключове питання - вигідно чи в принципі переробляти полімери в Росії при тих цінах на полімерну сировину, які мають місце? Ряд учасників Форуму погодилися з думкою, що торгівля готовою полімерною продукцією зараз куди більш вигідний і передбачуваний бізнес, ніж її виробництво. Виступ директора заводу «Иммид» Геннадія Шепеля , власника невеликого підприємства по випускові пластикових труб у Вологодській області, було присвячено детальному аналізу всіх проблем, з якими зустрічаються російські переробники полімерів, і викликало бурхливу реакцію учасників заходу. Основні обсяги російського полиэтилена трубних марок надходять великим переробникам (« Поліпластик ») по довгострокових контрактах. Таким чином, маючи більші масштаби виробництва й одержуючи сировину по більш низьких контрактних цінах, великі гравці галузі мають меншу собівартість і видавлюють із ринку малих гравців. Потужності «Иммида» дозволяють сформувати досить великий щорічний обсяг споживання, при якім постачальникам було б вигідно продавати їм полиэтилен прямо, минаючи трейдерів, однак фінансових ресурсів для цього в малих гравців ринку недостатньо. Держава при декларативній підтримці малого бізнесу на практиці розв'язати ці проблеми не може.
Глава «Поліпластику» Мирон Гориловский висловив думку, що боротися із завищенням цін російськими постачальниками полімерної сировини можна тільки одним способом - шляхом збільшення імпорту гранулята. Оскільки не всі переробники в силу різного масштабу виробництва можуть робити це самостійно, це завдання повинні виконувати трейдери, консолідуючи замовлення й закуповуючи великі партії полімерної сировини за рубежем. Що був присутній на Форумі генеральний директор компанії «Европластик» Сергій Кавунів підтвердив, що саме така схема роботи затребувана ринком і що російський трейдинг повинен іти від посередницьких до сервісних функцій, консолідувати замовлення й інтереси дрібних споживачів полімерів. Пан Гориловский помітив, що існуюче кількість гравців трубного ринку в Росії надлишково й у перспективі декількох років повинне скоротитися в п'ять раз до 20 компаній, заводи кожної з яких повинні мати одиничну потужність не менш 12-15 тис. т. Відповідно, консолідація індустрії переробки пластмас неминуча.
Інше, не менш хворе для переробників питання, ця якість російської полімерної сировини. Особливо гостро ця проблема коштує для виробників стретч-плівки, яка випускається з лінійного полиэтилена. Виробництво останнього в Росії існує, однак якість гранулята не відрізняється стабільністю й виробники плівки, від імені яких на Форумі виступив керівник напрямку « стретч-плівки» компанії «Нова Ролл» Ілля Прочан , змушено вирішувати проблему, змішуючи російський гранулят з імпортним. Начальник аналітичного відділу НКНХ , виробника російського лінійного полиэтилена, Радик Ахметов пояснив проблеми з його якістю невеликим досвідом виробництва. У ході дискусії іншою причиною такої ситуації, характерної й для інших секторів полімерного ринку, учасники Форуму назвали відсутність єдиного технічного центру виробників стретч-плівки, що виробляє загальні стандарти, при тому, що на російському ринку працює тільки півтора десятка її виробників. Крім того, картину псує технологічний «зоопарк» різноманітного пакувального встаткування, значна частина якого може використовувати й найдешевшу плівку, виробленого з дешевої низькоякісної сировини. Відповідно, для розв'язку проблеми якості у виробників немає стимулів, поки не буде змін у переробників і кінцевих споживачів.
У той же час інвестиційні плани російських нафтохімічних компаній припускають нарощування виробництва, що не може не відбитися на вітчизняному полімерному ринку. На Форумі інформацію про це розкрили представники «Лукойла» і НКНХ. При цьому компанії орієнтуються не тільки на власні, але й на сторонні проекти. Зокрема необхідністю нарощування експорту щоб уникнути затоварення ринку поліпропілену після запуску заводу «Сибура» у Тобольську в 2013 році НКНХ пояснює те, що вже зараз компанія обмежує поставки цього полімеру на внутрішній ринок, щоб не втратити експортні канали збуту. При цьому завод «Сибура» буде робити гомополимер, тоді як НКНХ випускає блок-співполімер, на цю невідповідність у поясненні звернули увагу учасники Форуму.
«Лукойл» планує до кінця року запустити в українському Калуше власне виробництво ПВХ, частина якого (30 тис. т) компанія буде переробляти самостійно. «Лукойл» традиційно воліє реалізовувати нафтохімічну продукцію через трейдерів, оскільки працювати з великими для компанії обсягами ( зокрема від 20 тис. т полиэтилена) можуть деякі споживачі. Одним з таких споживачів є «Поліпластик», який у рамках раніше підписаного контракту ще протягом чотирьох років буде мати право пріоритетних поставок полиэтилена трубних марок. Глава відповідального за реалізацію продуктів нафтохімії підрозділу «Лукойла» Олександр Раппопорт пояснив такі преференції стратегічним розв'язком, підтримкою великого гравця, який здатний рухати вперед ринок. В учасників Форуму, однак, викликала подив настільки висока планка мінімального річного замовлення, оскільки в інших постачальників вона нижче. З позицією «Лукойла» погодився Радик Ахметов з НКНХ, компанії не цікаві малотоннажні відвантаження, малі партії технологічно випускати нерентабельно, тому питаннями збуту займаються трейдери на чолі з «Европластиком». Генеральний директор даної компанії Сергій Кавунів повідомив, що, незважаючи на нестабільність бізнесу переробників полімерів, його рентабельність (10-15%) у кілька раз вище, чим у виробників гранулята ( близько 5%).
Причини фінансової нестабільності учасники Форуму визначили досить швидко. Довгострокові контракти з формулами ціни, які переробники підписують із постачальниками полімерної сировини, систематично порушуються як тими, так і іншими при зміні кон'юнктури ринків. Деякі російські виробники полімерів можуть повністю контролювати витрати, більшість залежна від цін на углеводородное сировина, які часто міняються. Про це, зокрема, говорив що був присутній на форумі начальник управління маркетингу «Салаватнефтеоргсинтеза» Володимир Васильєв . Тому формули цін на полімери можуть переглядатися досить часто. Проте, формульне ціноутворення, яке, зокрема, широко використовується «Сибуром», викликало позитивні відкликання в багатьох учасників Форуму. Компанії, які поки не мають можливості працювати з постачальниками полімерів на таких умовах, дуже прагли б до них перейти.
Біржових цін на полімери, на відміну від ряду закордонних країн, у Росії ні, і вони не є орієнтиром для контрактних. Втім, і прагнення до твердих і прозорих домовленостей, згладжування « цінової синусоїди», на яку звернув увагу генеральний директор трейдера «Шеллстоун Кемикализ» Максим Ходонин , аж ніяк не є загальним бажанням усіх учасників ринку. При падінні цін на ринку нижче контрактних, вони масово порушують контракти в пошуках більш дешевої сировини. При підвищенні цін вище контрактного рівня те ж саме, у погоні за негайним прибутком роблять виробники. Виробничі й фінансові вигоди такої стратегії вкрай сумнівні, не говорячи вже про корпоративну репутацію компаній, однак як позбутися подібної азартної залежності, учасники ринку не знаються.
За словами глави Creon Фареса Кильзие, саме вкрай низький рівень порядності й взаємної довіри усередині полімерного бізнес-співтовариства є головною проблемою російського полімерного ринку, яка позбавляє його перспектив розвитку. Замість вироблення загальних правил гри учасники ринку вимагають друг від друга преференцій, бажаючи стати привілейованими, «блатними» гравцями. По загальній думці учасників Форуму, піти від цієї схеми життєво необхідно, однак без допомоги й регулювання ситуації державними органами тут чи навряд можна обійтися. Про те, як саме це буде відбуватися, стане ясно на майбутніх заходах компанії Creon, присвячених полімерному бізнесу Вроссии.
0 комент.:
Дописати коментар