У цій статті ми спробуємо охопити всі аспекти використання інноваційних підходів до промислового впакування рідких продуктів у великогабаритну тару. Зокрема, особливу увагу буде приділено порівнянню поліетиленових і металевих бочок із двома зливальними отворами місткістю більш 200 літрів, тому що даний вид бочок уже багато років є визнаним світовим стандартом промислового впакування для хімічної, нафтохімічної й харчової продукції.
Історія бочки
Бочка - мабуть, один із самих прадавніх видів тари на землі. Доподлинно невідомо, хто створив перші бочки (тоді - дерев'яні), але найбільш ранні зразки, знайдені в Північних Альпах , ставляться до 2-му тисячоріччю до н.э.
Багато століть дерев'яна бочка служила надійним (і не завжди надійним) вмістищем для самих різних продуктів: у ній наполягали напої, солили городин і м'ясо, перевозили боєприпаси й коштовні вантажі. В XV столітті з'явилася металева бочка. Нова тара була зручна для перевезення й зберігання небезпечних вантажів, але не дуже добре «ладила» із продуктами харчування. Проте, час аж до середини XX століття можна вважати її епохою.
Ситуація змінилася з винаходом полиэтилена й запуском його в промислове виробництво. Новий матеріал, легкий і стійкий до хімічного впливу, зручний в експлуатації, зайняв своє гідне місце й у виробництві бочок: у середині XX століття почалося виготовлення тари з полімерів.
На даний момент усі три види бочок продовжують жити й знаходити свого споживача. Але якщо дерев'яні бочки вже давно стали, скоріше, даниною традиції, і ніхто не думає перевозити в них продукти в промислових масштабах, те металеві й пластикові продовжують суперничати на тому самому полі.
А що на російському ринку?
У радянський період безперечне лідерство залишалося за металевою бочкою: альтернатив їй, як таких, не було. Ринок виробництва промислової тари для розливу був строго регламентований, пріоритетними напрямками були резервні запаси на випадок надзвичайних ситуацій, а також транспортування різних видів вантажів у далекі крапки країни. Проводилися бочки, як правило, на заводах, продукція яких і пакувалася в цю тару. Незважаючи на чималу кількість проблем - шлюб, корозію металу й порушення герметичності від неналежного транспортування - радянський ринок виробництва металевих бочок був досить масштабний і до кінця 80-х років оцінювався в 2,5-3 млн. виробів. Після розпаду СРСР обсяг російського ринку поменшався до 1 млн. у рік і кілька років перебував у стані стагнації.
Із загальним зростанням виробництва в країні стали з'являтися й нові види транспортної тари - так, наприкінці 90-х років були випущені перші російські бочки з полиэтилена. Тоді ж на російський ринок потрапили перші зразки великогабаритних поліетиленових бочок від західних виробників. Вони мали два зливальні отвори й уміщали в себе близько 220 літрів. Більш легкі й невибагливі, чому металеві, вони сміло могли б завоювати ринок і успішно конкурувати з «традиційною» тарою, якби не їхня висока вартість. Однак саме перші імпортні поліетиленові бочки поклали початок ідеям про подібний, але більш прийнятному за ціною виробництві в Росії й перерозподілу ринку між двома видами матеріалів, яке триває до цих пор.
За словами Гамлета Оганесяна, генерального директора ЗАТ «Завод Тарних Виробів», одного з найбільших гравців на ринку полімерної тари в Росії й СНД, на сьогоднішній день частка пластикових бочок із двома зливальними отворами місткістю більш 220 літрів становить приблизно 15% від загальної кількості використовуваних. «Ця частка більш активно приростала в період 2006-2008 років, - пояснює п. Оганесян. - У період кризи темп росту ринку трохи знизився, але не зупинився. Передові заводи вже оцінили переваги поліетиленових бочок, у тому числі - економічну ефективність їх застосування. Багато виробників, що історично застосовували тару з металу, поступово включають поліетиленові бочки у свої закупівлі, а потім і повністю переходять на них. Переваги цього виду тари очевидні й безперечні, також як і економія від його використання».
Проте, проблеми відразу позначилися й на ринку тари з полиэтилена. Відносини виробників сировини з переробниками в Росії завжди складалися непросто, і даний факт безпосередньо торкнувся й ринку полімерної тари. На жаль, останні п'ять років дефіцит сировини став носити систематичний характер, виникаючи не рідше двох раз у рік. У результаті багато компаній-виробники щораз виявляються не готові до цього: можливо, через недостатній досвід на ринку, або частої зміни постачальників сировини в пошуках найдешевшого, або ж не будучи забезпеченими повною мірою складськими площами для зберігання запасів сировини. Незалежно від причин, страждають, насамперед, клієнти, яким, внаслідок відмови в продукції й в умовах погрози зриву виробництва, доводиться мінімум двічі в рік негайно шукати постачальників, здатних задовольнити їх потреби.
Але така ситуація не означає повної відсутності великих і стабільних гравців на ринку поліетиленових бочок, а, навпаки, допомагає визначити найбільш стійких лідерів сегмента
«Маючи великий досвід роботи на ринку хімічної продукції, ми можемо по гідності оцінити переваги пластикових бочок, які використовуємо вже протягом 5 років для фасовки інгібіторів корозії, солеотложений, парафиноотложений, деэмульгаторов і інших небезпечних химреагентов.Перехід c металевих бочок на пластикові бочки L-Ring дозволив нам знизити витрати на впакування небезпечних химреагентов більш ніж на 15%».
Є.Г. Сайфуллин,
директор по виробництві
російського відділення компанії Master Chiicals
«На Заводі Тарних Виробів ми успішно вирішуємо питання планомірних поставок сировини, опираючись на десятилітню історію роботи прямо з найбільшими виробниками в Росії, Європі і Азії , з якими ми налагодили партнерско-дружні відносини, - розповідає Гамлет Оганесян. - Завдяки нашим партнерам, а також організації бізнес-процесів усередині підприємства (безперебійному виробничому процесу, забезпеченості складськими площами, налагодженій системі оптимізації витрати сировини, а також десятилітньому досвіду співробітників підприємства, що дозволяє почувати ринок і прогнозувати його розвиток), ми працюємо стабільно».
Якщо говорити про конкуренцію на ринку виробників бочок і, особливо, бочок із двома зливальними отворами місткістю більш 200 літрів, то картина виглядає так: на російському ринку можна спостерігати відразу кілька великих виробників металевого великогабаритного впакування, у тому числі - представництва закордонних компаній, і єдиного російського виробника поліетиленових бочок - розташований в Самарі Завод Тарних Виробів, який випускає бочки за назвою L-Ring місткістю 227 літрів. З певною періодичністю в сегменті поліетиленового впакування (виробництво каністр, бочок-барабанів, бідонів) спостерігається поява дрібних компаній, що пробують почати промислове виробництво евротары, аналогічної продукції самарського заводу. Ці компанії в основному використовують китайське й турецьке встаткування й не здатні забезпечити належна якість продукції ( у тому числі - через використання дешевої сировини, яку такі виробники закуповують або з метою економії, або вимушено, через неможливість застосування більш якісної сировини на своєму встаткуванні).
Отже, незважаючи на активно зростаючу частку поліетиленових бочок і думки експертів, ще на початку 2000-х, що пророкували металевій бочці відхід навторой план на ринку транспортування хімічних і харчових продуктів, вона не поспішає іти за прикладом своєї дерев'яної попередниці. Що допомагає цьому - економічні переваги даного виду тари або звички його замовників?
Метал і пластик: хто кого?
У якості порівняння поберемо дані по стандартних бочках із двома зливальними отворами місткістю більш 200 літрів, виготовленим з металу й полиэтилена.
Одним з переваг металевих бочок, на думку багатьох їхніх споживачів, є ціна. І дійсно: бочка, зроблена по старинці, коштує дешевше пластикової приблизно на 20%. Однак цей факт ставиться лише до стандартних металевих бочок без захисного покриття, виготовлених з тонкого сталевого аркуша, у яких не можна перевозити багато речовин. Нанесення такого покриття на міцну бочку (товщина стінки від 1 мм) веде до подорожчання бочки до рівня, порівнянного з вартістю пластикової бочки. Також при оцінці витрат необхідно розрахувати вартість повного циклу обороту тари, від закупівлі бочок у виробника до транспортування розфасованої продукції кінцевим споживачам, або - до вторинної переробки промислової тари. Металева бочка із двома зливальними отворами важить у середньому від 15 до 23 кг, уміщаючи в себе від 200 до 216,5 літрів продукту. Евробочка з полиэтилена при вазі 8,5 кг може служити ємністю для 227 літрів, що на 5-14% перевищує місткість металевої бочки. Таким чином, для перевезення того самого кількості рідини поліетиленових бочок потрібно менше. Причому в стандартні засоби транспортування (хури, контейнери, ж/д вагони) міститься рівна кількість металевих і пластикових бочок. Більш вигідне розташування бочок з полиэтилена на складі: завдяки їхній невеликій вазі й підвищеної місткості, можна суттєво скоротити витрати на зберігання й логістику. Крім того, відсоток виробничого браку й виявлених у процесі експлуатації протечек у поліетиленових бочок набагато нижче, чим у металевих.
На користь тари з полиэтилена говорить і «зелений» аспект виробництва: її можна як використовувати вдруге, так і переробляти. У силу широти можливостей застосування колишніх у вживанні бочок - від приватного використання на садових ділянках і в потребах господарства до повернення в транспортний ланцюжок - їх ціна в 2-4 раз вище, чим у використаних металевих. За даними на 2010 рік, пластикову бочку можна продати за 350-500 рублів, тоді як за її металевого конкурента пропонується 100-200 рублів. Також поліетиленову тару можна здати на вторинну переробку, при цьому середня вартість поліетиленової бочки складе 24 рубля за 1 кг, тоді як 1 кг металобрухту коштує орієнтовно 2,5 рубля. Таким чином, здана в утиль пластикова бочка вагою 8,5 кг принесе вам 204 рубля, а металева середньою вагою 17 кг - усього 42,5 рубля.
Основним мінусом пластикової тари завжди вважалася крихкість матеріалу при знижених температурах.
«Можемо із упевненістю сказати, що пластикові бочки L-Ring виробництва Заводу Тарних Виробів місткістю 227 літрів являють собою сучасний пакувальний розв'язок для транспортування й довгочасного зберігання, що випускається нами продукції.Як показує практика, вони більш стійки до фізичних впливів, чому сталеві, які піддані деформації й, як наслідок, високому ризику розгерметизації. Такі характеристики поліетиленових бочок, як морозостійкість, теплостійкість, стабільно високий клас чистоти, підвищена місткість були повною мірою оцінені як фахівцями відділу якості, так і нашими клієнтами. Легкість, можливість штабелювання в 3 ярусу дозволили значно скоротити витрати в порівнянні з експлуатацією металевих бочок».
Сафелкин А.В.,
начальник відділу закупівель ГК «МИРРИКО»
Але технології не стоять на місці: так, бочка L-Ring виробництва Заводу Тарних Виробів уже може витримувати температури до - 50 градусів Цельсия й пройшла успішні випробування в суворому кліматі російського Крайньої Півночі . Що ж стосується дуже жаркого клімату, те отут перевага теж на стороні полиэтилена: залізні бочки перегріваються, створюючи ризик для збереження продукту, тоді як пластик більш стійкий до прямого впливу сонячних променів. Так, наприклад, продукція, розфасована в тару Заводу Тарних Виробів, уже багато років експортується в країни Південно-Східної Азії , Індію і Бразилію.
Але й пластикові, і металеві бочки мають обмеження до використання. В останніх їх на даний момент більше. Сталеві бочки без спеціального покриття незастосовні для перевезення харчових продуктів і багатьох хімічних речовин, тоді як у тару з полиэтилена можна фасувати практично всі, крім агресивних речовин, що вступають у реакцію з полиэтиленом. «В іншому ж полімерні бочки не уступають металевим, а за многим показниками навіть перевершують їх, - пояснює Гамлет Оганесян. - Існує великий перелік хімічних речовин, зберігання яких у металевих бочках без спеціального покриття заборонене. Пластикові бочки, володіючи високою хімічною стійкістю, ідеально підходять для перевезення й зберігання таких агресивних субстанций. Це підтверджується отриманими сертифікатами UN (ООН) на перевезення небезпечних вантажів. Немаловажною якістю поліетиленових бочок є й те, що вони здатні забезпечити стабільно високий клас чистоти фасуемого продукту, тому підходять для розливу особливо чистих речовин. Хочеться окремо відзначити, що описані якості повною мірою властиві тільки виробам, зробленим з якісної сировини й на якіснім устаткуванні. На своєму виробництві ми використовуємо машини провідних європейських виробників».
Немаловажну роль відіграє й дизайн промислових бочок. «Компанії, що працюють в області хімії й нафтохімії, і так зазнають великого утиску з боку суспільства й екологів, - уважає Фил Пиз , глава британської Асоціації виробників промислової тари ( IPA ). - Тому виробники тари, щоб бути конкурентоспроможними, повинні створювати для них продукт, який є абсолютно надійним і демонструє це всім своїм зовнішнім виглядом, - яким небезпечним би не було його вміст». У якості підходящого під це визначення «исходника» британці рекомендують саме поліетиленові бочки, які й після тривалих перевезень виглядають презентабельно.
Куди поверне попит?
Таким чином, стає очевидно, що полиэтилен наносить металу удар за ударом, залишаючи у веденні останнього не таку вже більшу область застосування. В Росії цей процес відбувається повільніше, чим в Європі, у силу менш розвиненого екологічного законодавства, історичної прихильності до металевої тари й проблем з полімерною сировиною. Те, як будуть мінятися переваги російських споживачів промислових бочок, покаже тільки час, але вже зараз можна сказати, що тенденція до переходу на поліетиленову тару цілком обґрунтована економічно, і виробникам цієї тари є, що запропонувати своїм потенційним клієнтам.
Автор: Катерина Атрошкина
0 комент.:
Дописати коментар