Помиляються й ті й інші. Російський полімерний ринок не «провалився» і не провалиться подібно будівельному й автомобільному, але й того, що було раніше, більше не буде. На наших очах формується нова архитектурна російського полімерного ринку, народжуються нові тренди, від проходження в руслі яких залежить успіх бізнесу як переробників, так і виробників полімерів. Детально ці проблеми будуть обговорюватися учасниками ринку на організованому консалтингової компаній Creon форумі «Полімери Росії» 7 жовтня 2010 року, але ключові положення зрозумілі вже зараз. Придивимося к ним.
Їсти хочеться завжди
Традиційні рушії внутрішнього попиту на полімерну продукцію в Росії – харчова, пакувальна індустрія й ритейл, а також будівництво. Роль машинобудування й, зокрема, автопрома у формуванні попиту на полімери в Росії, на відміну від багатьох закордонних країн, поки незначна. Потреба харчовиків і ритейлеров у полімерних плівках, пакетах і іншому впакуванню пов'язана з динамікою масового споживчого попиту, тоді як ринок полімерної продукції будівельного призначення (пластикові труби, віконні профілі й аркуші, ізоляційні матеріали і т.д.) більшою мірою залежить від інвестиційної активності держави й великих часток компаній.
Видасться парадоксальним, що масовий споживчий попит у країні росте на тлі економічної невизначеності, що зберігається. Його рухають уперед трохи об'єктивних факторів, слабко еластичних до соціально-економічної кон'юнктури. Насамперед, у Росії продовжує рости виробництво різноманітної харчової продукції й кризові тенденції тільки підстьобнули активність інвесторів у цій сфері, оскільки інших варіантів вкладення фінансових коштів з помірними ризиками, особливо, на регіональних ринках, небагато. Скорочення доходів населення також змістило споживчу активність убік найбільш насущних речей, що стимулює ріст споживання продовольства усередині країни й продуктовий ритейл. Крім того, у Росії продовжує рости чисельність найбільш активної в споживчім відношенні вікової когорти людей 25-35 років. І, нарешті, триває активна експансія пакувальної культури зі столичних агломерацій у російські регіони, у деяких з яких «цивілізований» ритейл із цивілізованим упакуванням став одним з деяких видимих результатів економічного росту 2000-х років.
Якщо споживчий попит і ринок упакування, що розвивається в країні вже півтора десятиліття, має видимі обмеження, то ємність інвестиційного попиту в будівництві видасться безмежною. У той же час саме «інвестиційні» сектори переробки полімерів пізніше інших оправляються від кризи. Причини банальні – будівництво в Росії оживає вкрай повільно й переважно стараннями держави. Наприклад, виробники полімерних труб не приховують, що головним двигуном ринку, цією весною сошедшего з мертвої крапки, стали газифікація й великомасштабні федеральні будівництва: Олімпіада в Сочі, саміт АТЭС, будівництво житла для військовослужбовців і потерпілих від пожеж і т.д. Але всі ці проекти мають близькі строки реалізації, удасться чи до цього часу державі й бізнесу розворушити комерційний сектор будівництва, поки неясно.
Переробка проблем
Нинішня ситуація на полімерному ринку Росії переважною більшістю переробників оцінюється як складна, незважаючи на ріст ринку. Головна причина цього – різкий, майже до докризового рівня ріст цін на основні полімери (див. графік 1), а це 70-80% собівартості виробів. Повністю перекласти цей тягар на кінцевих споживачів переробники не можуть. Результатом є зниження рентабельності, що особливо болісно на ринках з високою конкуренцією, начебто поліетиленових пакетів. Однак навіть для більш стійких сегментів переробки полімерів цінові «американські гірки» є проблемою, що утрудняє фінансову діяльність, не говорячи про інвестиційні плани.
Проведене Creon вивчення думки переробників виявило тривожні тенденції. Через нестабільну цінову ситуацію усередині країни багато компаній прийняли розв'язок збільшити закупівлі імпортного гранулята – ціни на нього вище російських, але більш передбачувані. Крім того, у Росії немає стабільного виробництва таких видів полімерної сировини як лінійний полиэтилен, а по трубних марках спостерігається стійкий дефіцит. Багато переробників уже зараз працюють по довгострокових імпортних контрактах, тоді як інші прагнуть до них перейти. Закупівлі ж російської сировини по прямих контрактах з виробниками переважній більшості вітчизняних переробників недоступні, вони змушено працювати із трейдерами, або негайно скуповувати спотовые обсяги на ринку. Якщо виробники полімерних труб не знають, як наповнити портфель замовлень, то виробники масової продукції – як ці замовлення виконати, залишившись хоч із якийсь прибутком.
Усе це не сприяє кількісному і якісному прогресу російського полімерного ринку. Ряд споживачів полімерної продукції через непередбачений ріст цін скорочують замовлення, або оплачують їх не повністю, загострення конкуренції й погіршення фінансової ситуації змусило багатьох дрібних і середніх переробників покинути ринок, виросли закупівлі готової продукції, насамперед, плівок, за рубежем. Остання обставина в перспективі означає падіння переробки полімерів усередині країни, повернення до моделі ринку «завозимо всі». Неготовність споживачів закуповувати більш дорогу продукцію обмежує технологічний розвиток галузі, зокрема виробники прогресивної термоусадочної полиолефиновой плівки ремствують на низький попит через присутність на ринку більш дешевих плівок із ПВХ.
Російське цінове чудо
Ціновий парадокс, що Дивує багатьох, при якім слідом за введенням нових потужностей і збільшенням пропозиції виросли ціни, має досить прозаїчне пояснення. На думку глави Creon Фареса Кильзие, марочний асортименти продукції вітчизняних виробників полімерів, у першу чергу, полиолефинов, усе більшою мірою розходиться з потребами ринку, причому інвестиційна активність у галузі тільки збільшує цю тенденцію. У результаті ринок російських полімерів, що йдуть на переробку усередині країни, є стійко дефіцитним. Що користуються обмеженим попитом у Росії марки, зокрема, плівкові, активно експортуються, що завищує їхню ціну усередині країни. Більш затребувані й дорогі залишаються в російських переробників і вмісти з імпортом задають цінову кон'юнктуру. Нарощування експорту переслідує два завдання – формування стійкого й великого каналу збуту й відновлення позицій на міжнародному ринку, з якого російські постачальники фактично пішли в попередні роки.
Усередині країни виробники полімерів прагнуть працювати прямо з найбільшими переробниками, а також з корпоративно й регіонально дружніми компаніями. Незважаючи на те, що багато постачальників полімерів є власні переробні потужності й відзначається тренд на інтеграцію виробників і переробників у рамках єдиних бізнес-структур, планів по збільшенню присутності на ринку полімерних виробів у них ні.
До нинішнього рівня цін на ринку постачальники, на відміну від переробників, ставляться прагматично, орієнтуючись на імпортний паритет. Претензії ж по вузькості марочного асортиментів пояснюються вузькістю самого російського полімерного ринку, його якісною нерозвиненістю – робити для декількох виробників малі в промислових масштабах обсяги затребуваного ними сировини компаніям нерентабельно. Починати ж виробництво з орієнтацією на зовнішній ринок постачальники не ризикують і не прагнуть ризикувати – інвестиційні плани припускають, насамперед, екстенсивне нарощування виробництва стандартних і усе менш затребуваних усередині країни марок.
Хто зрушить ринок?
Більшість ініціатив, що стосуються якісний розвитку полімерного ринку Росії, повинні виходити від переробників, як їх реалізаторів. Зацікавленість в інноваційнім просуванні в цій області є й у держави. У той же час виділювані владою фінансові ресурси й різні форми інституціональної підтримки стосуються переважно підприємств-виробників, оскільки інвестиційні й лобістські ресурси переробників невеликі. Але в стані чи виробники самі успішно вирішувати проблеми непрофільного для себе бізнесу? Вони намагаються стимулювати розвиток переробки шляхом покупки переробних активів («Биаксплен»), або шляхом створення власних потужностей по переробці полімерів, але пояснюють це скоріше бажанням робити продукцію з більшою доданою вартістю, відразу прибудувати обсяги продукції, яка важко реалізується й позбавити себе від цього головного болю. Тому не дивно, що ця продукція не відрізняється складністю й інноваційним навантаженням.
Основні перспективи якісного розвитку російського полімерного ринку пов'язані з індустрією будматеріалів і автопромом. Фарес Кильзие певен, що займатися ними – не справа виробників полімерів, які від усього цього вкрай далекі. Це повинні робити переробники. Для їхньої консолідації необхідне укрупнення гравців ринку полімерних виробів шляхом злиттів і поглинань, які саме зараз полегшують посткризовою ситуацією. Але переважна більшість учасників ринку не бачать себе героями-консолидаторами, посилаючись на дефіцит засобів і марність такої витівки. Тим часом, тільки великі переробники в стані сформувати попит на нові марки полімерів, який російські нафтохіміки потім будуть прагнути задовольнити. Таке наздоганяюче импортзамещение – найпоширеніша стратегія вибудовування ринку нової для країни продукції.
Зараз російський полімерний ринок усе більшою мірою схиляється до такої моделі розвитку, однак щоб вона принесла ті результати, яких від нього чекає держава й учасники ринку, консенсус постачальників полімерів і більшості великих переробників повинен бути стійким. Однак у російському бізнес-співтоваристві баланс інтересів майже завжди вкрай хибкий і добре, якщо тримається хоча б кілька років. Ті з учасників ринку, хто відчує цей баланс і буде його підтримувати, залишаться в галузі, бізнес інших має невеликі шанси на виживання.
Автор: Улас Рязанов, директор інформаційно-аналітичного департаменту Creon
0 комент.:
Дописати коментар