"Породжені в СРСР: частина перша"
"Породжені в СРСР: частина друга"
Намагаюся уважно читати все, що публікується про те, чому приділив практично все своє свідоме життя. Найчастіше читаю з інтересом, тому що більшість робіт написана зрозуміло. Але не можу відскіпатися від думки, що явно вышедшая в нас із моди тенденція – огульно лаяти все радянське, ніяк не покине роботи, що стосуються впакування й упаковування продукції. Тому праг би викласти своє бачення положення в Радянському Союзі хоча б частини того, що зараз називається пакувальною галуззю.
Чому?
Хоча й були деякі дуже гарні вітчизняні зразки фасовочно-пакувального встаткування, у більшості воно було гірше закордонного, і було його в багатьох галузях харчової індустрії мало. Особливо - устаткування для створення споживчих упакувань.
Чому воно було гірше?
Причин було трохи.
Головна - у недостатньому фінансуванні всього харчового машинобудування. Хоча будь-яке машинобудування ставилося в нас до групи А (виробництво засобів виробництва), яка фінансувалася в радянській країні краще групи Б (виробництво засобів споживання), порівнювати фінансування машинобудівних міністерств оборонного профілю із грошовим постачанням мирного Минлегпищемаша навіть не коштує.
Низька зарплата була в працівників підприємств цього міністерства. Звідси - текучка кадрів, особливо в низовій ланці. Інженери, відбувши в статусі молодого фахівця покладені 3 року, і молоді робітники, набравшись досвіду, прагнули піти на підприємства оборонного комплексу. Не вистачало грошей на дослідження. Не вистачало ще багато чого.
Друга причина мені бачиться в тому, що технології в основному приходили з-за кордону й поширювалися часто не самим легальним способом. А копія дуже рідко буває не те, що краще, а хоча б на рівні оригіналу.
А ще додавала проблем третя причина: нестача нормальних комплектуючих виробів.
Приклади. Коли на самому початку 80-х проектував пізніше досить розповсюджений (у різних модифікаціях) фасувальний автомат А 5-АРВ, те (отут про пряме копіювання мови не йшло) за основу компонування й кінематичної схеми пакувальної частини автомата була взята машина MVP компанії Rovia. Тільки ніяк не прагли міститися радянські електромагнітні муфти в те місце, де вони розташовувалися в німецькому виробі!
А в середині 80-х я розробляв вузол поперечного зварювання машини «флоупак» моделі А 5-КУА і змушений був для здійснення відключення машини у випадку відкриття огороджень буквально «приладжувати» кінцеві вимикачі розміром із сигаретну пачку, у той час як на західнім устаткуванні для цієї мети використовувалися датчики розміром зі чверть сірникової коробки.
Яка була надійність комплектуючих виробів, що використовувалися в радянськім пакувальнім устаткуванні, не варто згадувати. Не прагну сказати, що не випускалися в країні надійні й мініатюрні елементи промислової електроніки, пневматики, електроприлади. Але направлялися вони на техніку для космосу, війни й, може, меншою мірою, для цивільного транспорту. «Мирному» машинобудуванню діставалося те, що не було затребувано «оборонкой».
Чому його було мале?
Знову я бачу кілька причин.
Першу вже називав: малі виробничі потужності більшості заводів у системі Минлегпищемаша. Були, звичайно, і досить великі підприємства. Але тільки одне з них - Капсукский завод (пізніше ПО) продавтоматов ім. 50-летия СРСР - мало своєю основною номенклатурою фасувальну й пакувальну техніку.
Розповім історію. Конструктори й наладчики Воронезького ЭКБ РУО готовили дослідний зразок автомата для фасування цукру-піску в паперові пакети до здачі на оптовій базі бакалійних товарів в одній закавказькій республіці. Розфасована в ході налагодження й випробувань продукція, природно, ішла в продаж. Увечері, направляючись у готель, фахівці зайшли в магазин і побачили цікаву картину. Не дуже ховаючись, ледве пригнувшись за прилавком, дві продавщиці посилено рвуть пакети з тільки що розфасованою продукцією. А цукор продається « на вагу». Інакше «навару не буде». Так що друга причина - не занадто зацікавлена була радянська торгівля у фасованій продукції.
Третя причина. Я зустрічав керівників харчових підприємств, які були ентузіастами нової техніки й із задоволенням установлювали на підприємствах фасувальні й пакувальні автомати. Але їх було небагато. Запускати встаткування на підприємствах, якими керували такі люди, було одне задоволення.
Тепер представте себе на місці не адепта нової техніки, який керує підприємством. Максимум через місяць, який дається на освоєння нового обладнання, з підприємства почнуть вимагати виконання плану по фасованій або впакованій продукції. А керівникові це треба? Адже торгівля побере продукцію й у споживчім упакуванні, і без неї. І, як бачили вище, другу навіть охотнее. За безліч пусконалагоджувальних робіт, у яких я брав участь, мені неодноразово доводилося зустрічатися із протидією працівників харчових підприємств тому, щоб устаткування було встановлене.
У радянські часи часто звучало гасло: «Впровадити нову техніку у виробництво!». Вдумайтеся в нього. Нову техніку треба було впроваджувати як розвідника у ворожий тил. Або як сторонній предмет у живий організм.
«Союз меча й репетувала»
У другій половині 80-х років, серед безлічі заходів, названих «перебудовою», розв'язали скасувати й саме мирне машинобудівне міністерство. З 24 лютого 1988 року ліквідувався Минлегпищемаш. Усі підприємства й організації, що входили в його ведення, передавалися міністерствам, відповідальним за випуск оборонної продукції. Організація, де я працював, наприклад, перейшла в Міністерство авіаційної промисловості. У головкомі цього міністерства, відповідальному за випуск винищувачів, був створений відділ, що курирує випуск пакувальної техніки.
Наміру, що викликали цей розв'язок, цілком зрозумілі: налагодити випуск фасовочно-пакувального встаткування на потужних підприємствах військово-промислового комплексу. Використовуючи їх чудовий науково-дослідний потенціал, всебічно вивчити фасовочно-пакувальне встаткування, що випускалося тоді вітчизняне, виявити його слабкі місця й перейти до випуску машин більш високого класу й більш надійних.
Що дав розв'язок створити майже « остапо-бендеровский» конгломерат розроблювачам і виготовлювачам пакувальної техніки? Підвищення зарплат. Можливість застосування висококласних елементів промислової електрики, електроніки, пневматики й іншого. Можливість «прокатати» якщо не автомати в цілому, те окремі вузли встаткування на іспитових стендах з метою виявлення слабких ланок з погляду надійності. Треба сказати, що такі випробування раніше для вітчизняного фасовочно-пакувального ніколи не проводилися.
Самим же оборонним відомствам цей розв'язок якщо що й додало, так це, у першу чергу, головний біль. Але треба відзначити, що співробітники оборонного комплексу, що звикли вирішувати будь-які поставлені перед ними завдання, узялися за створення нової для них техніки дуже відповідально.
Недоліком же поділу підприємств, що випускають устаткування для «пищевки», стала відсутність координуючого центру зусилля, що поєднує, по створенню й випуску встаткування для галузей харчової й легкої промисловості, поліграфії, по випускові побутових приладів, порушення тих самих міжгалузевих і міжрегіональних зв'язків в області впаковування, у недостатньому розвитку яких обвинувачують радянські часи. Через цей не минуле повністю завершені роботи із запровадження в дію величезної досвідченої лінії по випускові й упаковуванню картопляних пластівців і крупки на Ганцевичском картоплі-овочесушильному комбінаті в Брестської області, у створенні якої брали участь близько десяти підприємств Минлегпищемаша і інших міністерств, і ця лінія не стала випускатися серійно. Практично відразу припинилися роботи зі створення лінії по випускові хлібних паличок і соломки в Підмосков'я. Були згорнуті роботи з роботизації пакувальних процесів, що проводилися під загальним керівництвом інститутів Вниэкипродмаш, Укрниипродмаш, Внииупмаш. Було припинено ще кілька цікавих робіт в області харчового й легені машинобудування.
«Лебедина пісня»
Уже в другій половині 1988 року ряд одиниць устаткування по конструкторській документації КБ колишнього Міністерства був випущений підприємствами військово-промислового комплексу. Два останні місяці 1988 року на ВДНГ проходила дуже більша виставка «Оборонна промисловість – народному господарству». Треба сказати, що хоча там і були присутні зразки техніки, виготовлені заводами оборонного комплексу, більшість експонатів все-таки прибутки туди з колишніх підприємств Минлегпищемаша. Уперше всі кращі зразки вітчизняного встаткування для «пищевки», у тому числі, фасувального й пакувального, були зібрані в одному місці. Це було чудове видовище. Я, наприклад, серед експонатів побачив техніку, що не уступає деяким зразкам імпортного устаткування, які зустрічав на підприємствах харчової галузі. Побачив перший і, на жаль, останній радянський комбінаційний дозатор, створений Київським об'єднанням «Веда». А появи російського дозатора довелася чекати майже півтора десятиліття.
А на початку наступного року ряд оборонних міністерств направив радянське встаткування на пакувальну виставку в Італії. Я читав італійську пресу. Журналістів уразили дві речі: виявляється, в країні Рад є своє пакувальне встаткування, і його випускають ті ж заводи, на яких будуються винищувачі й підводні човна.
Це був апофеоз радянського пакувального встаткування й одночасно його «лебедина пісня», початок його кінця.
Але воно ще жваво
Справа навіть не в тому, що радянське пакувальне встаткування усе ще працює на харчових підприємствах: у нас раніше виготовляли «міцну» техніку, а розумні механіки вміють підтримувати її в робітнику стані.
Переглядаючи європейські пакувальні веб-ресурси, я наткнувся на марки встаткування, знайомі мені з радянських часів: АРМ, АРУ, М 6-ОРП, ОГА і інші, у тому числі ті, опис яких можна знайти в довіднику 1978 року, - але написані латиницею. Їх продовжує випускати литовська компанія FASA, що веде свою історію від Капсукского ПО продавтоматов. На «Агропродмаше» цього року я поцікавився у фахівця московського представництва цієї компанії, чи знаходить попит колишнє радянське встаткування в Євросоюзі? За його словами, покупці перебувають навіть в Німеччини, тому що литовське встаткування якісне, але помітно дешевше того, що випущене в Німеччини або Італії. Але, звичайно, головні покупці - у тих країнах, де здавна знають цю техніку: в Росії, Україні, Польщі, Чехії.
Наостанку
Тут я згадав тільки три книги пакувальної тематики, видані в СРСР. Але, готовлячи цей матеріал, я переглянув куди як більше літератури, виданої в нас у країні в 80-е роки минулого століття. Тієї самої літератури, яка, по деяких поспішних твердженнях, у нас не видавалася. І, треба сказати, деякі із ц, що нібито не існували, книг не втратили своєї актуальності по цей день.
Автор: Володимир Ульянов
0 комент.:
Дописати коментар