Інвестиційна активність серед виробників полиэтилена в Росії не дуже велика. Незважаючи на крапкову модернізацію окремих установок і освоєння випуску цього полімеру «Нижнекамскнефтехимом», мега-проектів на нових майданчиках, запуск яких міг би разом змінити всю ситуацію на ринку, начебто б немає. Якщо сучасному російському виробництву полістиролу або поліпропілену немає й десяти років, то більша частина виробленого в Росії полиэтилена випускається на установках, уведених у лад у куди більш ранні часи. Те ж ставиться до етиленового виробництва, без якого випуск полиэтилена неможливий.
Причини цього зрозумілі: якщо стирол або пропиляний можна купити й привезти, то этилен, як правило, треба робити самим, що подвоює інвестиційні витрати. Крім того, одинична потужність установок полиэтилена також більше, що вимагає й більшого обсягу додаткового углеводородного сировини. У Росії воно в надлишку, але в силу ряду об'єктивних і суб'єктивних причин направляється на хімічні потреби далеко не в першу чергу. Нарешті, полиэтилен це куди більш простий і традиційний матеріал у порівнянні навіть із іншими великотоннажними полімерами й вимоги споживачів до нього консервативніше й стосуються в більшості випадків тільки ціни. Однак ситуація на російському поліетиленовому ринку обіцяє змінитися й досить скоро.
Минулий рік повернув російський ринок полиэтилена до докризових обсягів, докризових цін і докризовій структурі. У Росію активно ввозяться одні марки полімеру, тоді як направляються на експорт інші. Кількісного дефіциту полиэтилена в Росії поки ні, тоді як якісний – у наявності. Наприклад, багато виробників поліетиленових труб і майже всі виробники стретч-плівок орієнтуються на поставки імпортного гранулята, оскільки відповідні їхнім потребам російські марки або не проводяться взагалі, або проводяться нестабільно, або не попадають на вільний ринок. При цьому якщо із трубними марками полиэтилена ситуація повільно поліпшується, оскільки їх випуск активізували НКНХ і ЗНОС, те й без того мале виробництво лінійного полиэтилена скорочується. Ситуація тут типова для багатьох «конфліктних» ділянок полімерного ринку: виробники дорікають споживачів у низькому попиті, що робить випуск нерентабельним, переробники посилаються на низьку якість продукції й віддають перевагу імпорту. Виправити її радикально може тільки запуск нових сучасних потужностей В Россіі.
Зараз у різних стадіях реалізації перебуває цілий ряд великих поліетиленових проектів: Новоуренгойський ГХК, Каспійський ГХК, Астраханський ГХК, реконструкція потужностей на Сносе. Оскільки їх інвесторами є структури «Газпрому» і «Лукойл», чиї фінансові ресурси досить великі, можна не сумніватися, що вже до 2015 року в Росії буде проводитися мінімум на 1 млн т полиэтилена більше, чим зараз. Однак усіх переробників цікавлять не виробничі рекорди індустрії, а ціни й асортименти продукції. Пошук відповіді на запитання про те, якими вони будуть – головна мета майбутньої конференції Creon «Полиэтилен 2011».
Наприклад, усіх цікавить проект у Новому Уренгое, де в наступному році заробить виробництво полиэтилена потужністю 400 тис. тонн. чи Зможе воно принципово змінити ситуацію на ринку, поки не ясно. Зате відомий обсяг інвестицій у даний проект – до 90 млрд. рублів, що зробить полиэтилен, зроблений у полярних широтах воістину золотим. Зрозуміло, полиэтилен у Росії можна продати і якщо він буде коштувати 3-4 тис. доларів за тонну, але для цього потрібно або закрити границі для імпорту, або ввести загороджувальні мита, які задушать і без того слабку переробку. Навіть нинішні ціни не влаштовують переробників, які дивуються, чому при вкрай високих транспортних і митних бар'єрах ціноутворення в Росії повинне відштовхуватися від котирувань на світові майданчиках.
Втім, капіталовкладення в інші поліетиленові проекти в Росії також значно перевершують витрати закордонних гравців галузі й причиною тому не тільки суворий клімат і транспортна далекість майданчиків. За словами глави Creon Фареса Кильзие, якщо на Близькому Сході реалізуються мегапроекти по потужності, то в Росії – мегапроекти за вартістю. Створюється враження, що багато проектів поки потрібні структурам, що винятково реалізують їх, приблизно так само, як це було в пізньорадянські часи. А от чи цікаві ці проекти ринку? І дочекається російський ринок полиэтилена появи лідера, що веде за собою всю індустрію й розвиваючого її? Поки що такого лідера ні, навіть кількісна перевага «Газпрому» протриває недовго, до запуску потужностей «Лукойла». А ринок, тим часом, буде рости й далі. Хто прагне прийти на нього й заробити? Очевидно, що ті, у кого є більші ресурси углеводородного сировини. Однак, наприклад, «Сибур», на відміну від дружнього «Газпрому», керуючись логікою глобальної ринкової конкуренції, віддав перевагу не робити ставку на розвиток поліетиленового бізнесу. Якщо ж у російського ринку полиэтилена так і не з'явиться лідер, продовжує п. Кильзие, то розбудовувати його має бути самим переробникам, але чи готові вони до цього?
Нагадуємо, що VIII Міжнародна конференція «Полиэтилен 2011» відбудеться 15 лютого 2011 року в отеленні «Балчуг Кемпински Москва».
Причини цього зрозумілі: якщо стирол або пропиляний можна купити й привезти, то этилен, як правило, треба робити самим, що подвоює інвестиційні витрати. Крім того, одинична потужність установок полиэтилена також більше, що вимагає й більшого обсягу додаткового углеводородного сировини. У Росії воно в надлишку, але в силу ряду об'єктивних і суб'єктивних причин направляється на хімічні потреби далеко не в першу чергу. Нарешті, полиэтилен це куди більш простий і традиційний матеріал у порівнянні навіть із іншими великотоннажними полімерами й вимоги споживачів до нього консервативніше й стосуються в більшості випадків тільки ціни. Однак ситуація на російському поліетиленовому ринку обіцяє змінитися й досить скоро.
Минулий рік повернув російський ринок полиэтилена до докризових обсягів, докризових цін і докризовій структурі. У Росію активно ввозяться одні марки полімеру, тоді як направляються на експорт інші. Кількісного дефіциту полиэтилена в Росії поки ні, тоді як якісний – у наявності. Наприклад, багато виробників поліетиленових труб і майже всі виробники стретч-плівок орієнтуються на поставки імпортного гранулята, оскільки відповідні їхнім потребам російські марки або не проводяться взагалі, або проводяться нестабільно, або не попадають на вільний ринок. При цьому якщо із трубними марками полиэтилена ситуація повільно поліпшується, оскільки їх випуск активізували НКНХ і ЗНОС, те й без того мале виробництво лінійного полиэтилена скорочується. Ситуація тут типова для багатьох «конфліктних» ділянок полімерного ринку: виробники дорікають споживачів у низькому попиті, що робить випуск нерентабельним, переробники посилаються на низьку якість продукції й віддають перевагу імпорту. Виправити її радикально може тільки запуск нових сучасних потужностей В Россіі.
Зараз у різних стадіях реалізації перебуває цілий ряд великих поліетиленових проектів: Новоуренгойський ГХК, Каспійський ГХК, Астраханський ГХК, реконструкція потужностей на Сносе. Оскільки їх інвесторами є структури «Газпрому» і «Лукойл», чиї фінансові ресурси досить великі, можна не сумніватися, що вже до 2015 року в Росії буде проводитися мінімум на 1 млн т полиэтилена більше, чим зараз. Однак усіх переробників цікавлять не виробничі рекорди індустрії, а ціни й асортименти продукції. Пошук відповіді на запитання про те, якими вони будуть – головна мета майбутньої конференції Creon «Полиэтилен 2011».
Наприклад, усіх цікавить проект у Новому Уренгое, де в наступному році заробить виробництво полиэтилена потужністю 400 тис. тонн. чи Зможе воно принципово змінити ситуацію на ринку, поки не ясно. Зате відомий обсяг інвестицій у даний проект – до 90 млрд. рублів, що зробить полиэтилен, зроблений у полярних широтах воістину золотим. Зрозуміло, полиэтилен у Росії можна продати і якщо він буде коштувати 3-4 тис. доларів за тонну, але для цього потрібно або закрити границі для імпорту, або ввести загороджувальні мита, які задушать і без того слабку переробку. Навіть нинішні ціни не влаштовують переробників, які дивуються, чому при вкрай високих транспортних і митних бар'єрах ціноутворення в Росії повинне відштовхуватися від котирувань на світові майданчиках.
Втім, капіталовкладення в інші поліетиленові проекти в Росії також значно перевершують витрати закордонних гравців галузі й причиною тому не тільки суворий клімат і транспортна далекість майданчиків. За словами глави Creon Фареса Кильзие, якщо на Близькому Сході реалізуються мегапроекти по потужності, то в Росії – мегапроекти за вартістю. Створюється враження, що багато проектів поки потрібні структурам, що винятково реалізують їх, приблизно так само, як це було в пізньорадянські часи. А от чи цікаві ці проекти ринку? І дочекається російський ринок полиэтилена появи лідера, що веде за собою всю індустрію й розвиваючого її? Поки що такого лідера ні, навіть кількісна перевага «Газпрому» протриває недовго, до запуску потужностей «Лукойла». А ринок, тим часом, буде рости й далі. Хто прагне прийти на нього й заробити? Очевидно, що ті, у кого є більші ресурси углеводородного сировини. Однак, наприклад, «Сибур», на відміну від дружнього «Газпрому», керуючись логікою глобальної ринкової конкуренції, віддав перевагу не робити ставку на розвиток поліетиленового бізнесу. Якщо ж у російського ринку полиэтилена так і не з'явиться лідер, продовжує п. Кильзие, то розбудовувати його має бути самим переробникам, але чи готові вони до цього?
Нагадуємо, що VIII Міжнародна конференція «Полиэтилен 2011» відбудеться 15 лютого 2011 року в отеленні «Балчуг Кемпински Москва».
0 комент.:
Дописати коментар