Насичуючи, незважаючи ні на що
Що стосується Китаю, то існує думка, що нинішнє століття стане століттям китайської економіки. Величезне значення має й той факт, що КНР – країна густонаселена, що приводить, природно, до швидкого розвитку харчової промисловості. Розвиток же виробництва продуктів харчування невід'ємне спричиняє розвиток пакувальної галузі.
Однак, статистика оптимізму не вселяє: на думку китайських екологів, у цей час на ринку Піднебесної більш половини харчового впакування не відповідають стандартам якості. Багато заводів-виробники зовсім не мають відповідних дозволів торгово-промислового керування й санітарного нагляду. Є також не мало й таких, хто, одержавши дозвіл, робить неякісні товари.
Ця точка зору підтверджена результатами досліджень. Наприклад, у білих пластикових коробках для харчових продуктів різних виробників кількість осаду випарів токсичної речовини n-гексана в 20 раз перевищує встановлені в КНР норми, а осад випару оцтової кислоти перевищує ці норми майже в 150 раз.
У різних містах КНР пластмасову тару для харчових продуктів роблять із порушенням усіх можливих санітарних норм. Якщо згадати, що за даними міжнародної асоціації харчового впакування, за рік у Китаї використовується 15 млрд харчових коробок, більш 7,5 млрд із них не відповідають стандартам якості і є небезпечними для здоров'я, то картина вимальовується досить сумної – виробники цих небезпечних для здоров'я товарів, наносять такий же шкоду людям, як і наркоторговцы.
Пакують те, що продають
До речі кажучи, розвиненість пакувального виробництва багато в чому ототожнюється зі структурою імпорту-експорту. У приклад можна привести торговельні відносини Росії й Китаю. Якщо в Китай в основному йдуть ресурси, які в особливому впакуванню не мають потреби. Те назад Росія одержує чотири товарні групи: машини, устаткування й транспортні засоби; текстиль і виробу з нього, взуття; метали й виробу з них; продукція хімічної промисловості. Причому, раз від разу такі поставки в основному збільшуються. Таким чином, якщо врахувати потужність китайського виробництва пластмасової тари для впакування продуктів харчування, якого з лишком вистачає й для внутрішнього, і для зовнішнього споживання, то виходить, що практично кожний громадянин Росії мінімум раз на місяць мав можливість доторкнутися к ним.
И насправді, наприклад в 2007 р. у Росію зробило 9400 т “пластмасових виробів для транспортування або впакування товарів і інших виробів для укупорки з полиэтилена” на суму $ 16,4 млн, що на 4,7% більше за обсягом і на 10,2% за вартістю в порівнянні з 2006-м. Аналогічних виробів з полівінілхлориду було експортовано 2600 т загальною вартістю $ 5,5 млн, з річним приростом – на 7,4 і 2,1% відповідно.
Імпорт спіткнувся про дефолт
Разом з тим, варто відзначити, що в перші роки нової Росії вступ такого роду товарів з Китаю йшло більшими темпами. Так тому що у вітчизняній промисловості протягом тривалого періоду галузь виробництва впакування практично не розвивалося. Як результат – імпортне впакування в усі зростаючих обсягах заповнювала російський ринок. З 1990 по 1997 роки її річне споживання в Росії збільшилося майже в три рази й досяглося 30 кг на душу населення.
Але отут настав дефолт 1998 р., що зробив вигідним інвестиції в розвиток вітчизняних пакувальних підприємств для виробників продуктів харчування й товарів народного споживання ( у тому числі й міжнародних компаній таких як Nestle, Unilever і т.п.). У результаті до 2002 р. темпи росту пакувальної індустрії досяглися рекордної величини й склали до 40 % у рік, а рентабельність галузі – 50-100 %. Що стосується ринкових відносин, то за кілька років такого підйому російським пакувальникам удалося відвоювати більш 70 % ринку. Причому, уважалося, що будь-яка компанія, що бажає зайнятися виробництвом упакування, мала великий вибір напрямків. Не випадково останнім часом саме сюди вкладаються більші інвестиції, і усе більше підприємців приходить у цей бізнес із інших сфер діяльності.
Якщо знову повернутися до Китаю, що він разом з Німеччиною, Польщею й Україною до останнього часу залишався найбільшим постачальником тари й упакування на російський ринок. Хоча російські компанії “тримають” тут тепер порядку 80%. Правда, варто обмовитися – мова йде про так званих напівфабрикатах-упакуваннях. Тобто, порожніх баночках, скляночках, пластмасових упакуваннях для харчових продуктів харчування й інших пакетах із сітками, які потім на підприємствах заповнюються продукцією. У свою чергу, те, що прибуває в Росію впакованим в облік не йде.
З позиції впакування Росія не важлива
Росія й Китай – досить більші країни й проникнення в регіони дає більші можливості для зростання виробництва впакування. В обох державах формується середній клас, який є найбільш стабільним споживачем, створює той самий постійний ріст попиту, який і обумовлює зростання економічних показників. Побрати те ж пластмасове впакування для продуктів харчування. Високий ріст її споживання відзначений завдяки росту ринку фасованих харчових продуктів, як у Китаї, так і Росії.
Природно, для задоволення таких потреб потрібні нові сучасні заводи, причому, розташовані по можливості ближче до споживачів. Причому, як уже говорилося, їхнє будівництво обіцяє більші виграші. Але де в такому випадку купувати встаткування?
Снову в Китаї, де дешевше?
У ряду російських фахівців на цей рахунок поки інша думка. Як висловився голова ради директорів компанії “Фуд Пластик Груп” Микита Калашников, хоча китайські виробники й пропонують ті види встаткування, на які не потрібно більших капітальних витрат, постійної модернізації тут також не спостерігається. “Поки основними ринками збуту для більшості з них є зовсім не Росія або Європа, а Китай і Індія, що обумовлює вибір сегментів ринку й специфіку модельного ряду. Ми, наприклад, часто зустрічалися із ситуацією, коли китайський виробник відмовлявся вносити конструктивні зміни, затребувані на нашім ринку, але провідні до збільшення собівартості встаткування, мотивуючи це незначним обсягом збуту в Росію”.
Головне – контроль
Усе це разом узяте цілком може говорити про те, що процентне співвідношення імпортного китайського впакування для продуктів харчування, рівно, як і виготовленої в Росії на китайськім устаткуванні, з іншими постачальниками у всякому разі не буде збільшуватися. Хоча, звичайно, частка китайського впакування по регіонах Росії варіюється від 50 % на сході країни до декількох відсотків у неї західних регіонах.
Що стосується порушень усіляких санітарних норм, про яких говорять китайські екологи стосовно до впакування на внутрішнкитайському ринку, те їх перенос у Росію на совісті митних служб і недбайливих оптовиках, що часом беруть що потрапило за мінімальні гроші. Але це важко віднести до самого пакувального бізнесу.
Стаття опублікована на ресурсі Chinapro.
0 комент.:
Дописати коментар