Частина 6. Так кому все це потрібно?!
Підведемо короткий підсумок.
Ні по споживчих властивостях, ні по ресурсній базі, ні по соціально-економічних наслідках використання, ні по екологічній їх (наслідків) складової, - коротше кажучи, ні по яких об'єктивних критеріях біополімери сьогодні не мають явних переваг перед традиційними полімерами.
Чому ж навколо них спостерігається такий ажіотаж? Може бути, тут відіграють роль інші фактори?
Давайте подивимося на динаміку зміни цін на базові полімери за останні трохи літ.
Полімери проводяться з нафти. Тому логічно буде припустити, що вартість нафти – важлива складова у вартості полімерів. Можливо, тенденцію не можна було б так чітко простежити, якби не криза 2008 р. Справа в тому, що сьогодні вартість базисних полімерів приблизно на 10% вище, чим до кризи ( тобто на піку цін на нафту), а вартість нафти становить майже половину докризової вартості.
Як і чому таке стало можливо? Де джерела такого цінового дисбалансу?
Ну так, існує відомий феномен: ціни на продукти глибокої переробки нафти, якими є полімери, мають тенденцію до запізнювання. Це означає, що при підвищенні цін на сировину ціни на полімери починають рости не відразу, а через деякий час. Причому ріст відбувається не пропорційно росту цін на сировину, а з деяким коефіцієнтом. Так само й падіння цін відбувається з деяким зрушенням як за часом, так і по амплітуді. Але тільки чи в цьому справа?
Якщо придивитися до публікацій 2007 р. і більш пізніх років, те можна чітко побачити, що провідні компаниии-виробники ПМ уважають маржу на ринку базових ПМ недостатньої для себе. Очевидно, порівняння відбувається з маржей на ринку спеціальних і конструкційних ПМ, де маржа суттєво вище. Непрямим підтвердженням цьому є відносний спокій цін на ринку цих ПМ, і це притім, що ціни на окремі компоненти сировини для їхнього виробництва продовжують рости так само, як і для базових.
Ще одне непряме підтвердження згаданого тези полягає в тому, що абсолютно всі важковаговики серед виробників базових ПМ включають у свій асортименти спеціальні й конструкційні ПМ і розширюють свої пропозиції як за рахунок різноманітності таких ПМ, так і кількісно.
Але як забезпечити ріст цін на базові полімери, якщо на ринку панує конкуренція? Компанії «золотого мільярда», що є розроблювачами основних процесів виробництва базових ПМ, внаслідок масового продажу ліцензій на їхнє виробництво в країни 3-го миру втрачають конкурентоспроможність у порівнянні з виробниками азіатсько-тихоокеанського регіону. У цих умовах суттєво підвищити ціни не вдасться, конкуренти не дозволять.
Із цієї причини розвинені країни встають перед дилемою: або віддати ці процеси повністю на відкуп у країни 3-го миру разом з тими прибутками, які не влаштовують західні компанії, але цілком годяться для фірм зазначених країн, або все-таки залишити ці прибутки собі, у черговий раз помістивши 3-й мир у кільватер своїх інтересів.
Мені здається, вони вибрали другий варіант.
Але як зробити так, щоб, не відмовляючись від демократичних принципів і ринкової економіки, все-таки здолати конкурентів, чиєю єдиною перевагою є дешевина робочої сили?
А с опорою на свої ключові компетенції в області виробництва пластмас!
Якщо конкурентів не можна здолати прямо, потрібно привести ситуацію до того, щоб мир відмовився від нібито «застарілої» продукції, випуск якої так активно освоїли конкуренти, і перейшов на використання нової, але такий, виробництво якої конкурентам з 3-го миру « не під силу».
Формою реалізації такої ідеї цілком може служити проект «биопластики». Головне - переконати довірливих і не дуже компетентних в області промислового виробництва домогосподарок у тому, що миру загрожує чергова екологічна катастрофа. Адже в екологічних-те питаннях домогосподарки добре розбираються! Пари цифр, що ставляться до обсягів полімерного забруднення, купа дешевих роликів за участю нещасних тварин, що подавилися пластиковими пакетами ( до речі, чому винуватий пакет, а не той, хто його викинув?), масові акції із залученням симпатичного наївного дітлаха, - і от мода «пішла в народ», люди вже готові переплачувати за «екологічну» складову в ціні на полімерні вироби. Створюються фонди й об'єднання, що фінансують проект, пишуться різноманітні численні закони, розробляються методики аналізу, установлюються норми і т.д. Загалом, створюється необхідний антураж.
Потім найбільше «просунуті» у галузі охорони навколишнього середовища й здоров'я людину країни й міста починають потихеньку, але під голосну рекламну кампанію вводити обмеження на використання звичайних полімерів, брати штрафи з тих, хто продовжує робити, продавати або використовувати вироби із традиційних ПМ, використовуючи, що стягуються засоби не для організації муніципальних структур по збиранню, зборі, сортуванні й переробці сміття, а на сумнівної властивості «екологічні» акції, програми й т.п. Але оскільки будь-які штрафи завжди включаються продавцями у вартість продукції й фактично перекладаються на кінцевого споживача, те основну вагу розв'язку питання про конкуренцію має бути винести нам з вами.
Ну, а в чому ж вигода такого розв'язку для західних країн? Адже виробництво биоразлагаемых полімерів досить швидко зможуть налагодити ті ж країни 3-го миру
Налагодити-Те зможуть. Але тільки після покупки ліцензії! Сьогодні відомо приблизно близько 70-ти типів біополімерів, з них близько 30-ти – промислово доступні. Вартість ліцензій, як відомо, обчислюється від вартості встаткування й потужності виробництва, а потреби тільки в полімерах для впакування становлять порядку 150 млн т у рік. Клондайк!...
Концепція продажу ліцензій фірмами розвинених країн у країни 3-го миру не суперечить тенденції, що й намітився в останні десятиліття, до міжнародного поділу праці у формі висновку хімічних виробництв у країни, що розвиваються.
И, нарешті, оборотний увага на от який факт: основними експортерами продовольчого й кормового зерна у світі є США ( до більш 50% усього світового експорту в окремі роки), Канада (12-15%) і Австралія ( близько 6%). От ці-те країни й у стані поставляти сировину для виробництва біополімерів, як «зелених», так і биоразлагаемых. А, як відомо, той, хто має одночасно й сировина, і технології, той і буде тримати в руках ринок.
Таким чином, якщо проект «биопластики» набере силу, західний мир знову пристойно заробить, забезпечивши себе на якийсь час більшими обсягами замовлень і роботою
Покращиться чи в результаті екологічна ситуація на планеті? чи Навряд. Вона адже визначається, в остаточному підсумку, не тим, що ми робимо, а тем, чи правильно ми розуміємо мир, у якім живемо. І чи надходимо ми відповідно до правильного розуміння цього мира.
Навіть якщо проект «биопластики» візьме гору, нам однаково прийде організовувати збір і сортування сміття, забезпечуючи життєвий цикл продуктів нашої життєдіяльності.
Чи Потрібні нам біополімери? Звичайно, потрібні! Однозначно й безумовно потрібні! Адже ці плоди науково-технічного прогресу з'явилися в тому виді, як зараз, порівняно недавно й у них – велике майбутнє. У цьому змісті цікава ініціатива концерну BASF, що розробив серйозну комп'ютерну програму (Ecovio Eco-Efficiency Compass), призначену для всебічної комплексної оцінки екологічної ефективності використання биоразлагаемых полімерів. Таким чином, вибір на користь биоразлагаемых пластиков буде ними робитися тільки в тих випадках, коли ( при аналогічних споживчих характеристиках) це дійсно є більш раціональним.
Але от чого нам зовсім точно не потрібно, так це використання адміністративного ресурсу для заборони одних полімерів з метою комерційного просування інших при відсутності яких б то ні було розумних до цього підстав!
И ще в цьому зв'язку нам варто було б раз і назавжди усвідомити для себе просту річ: не буває «поганих» або «гарних» у змісті екології продуктів. Бувають нецивілізовані, ледачі або дивні люди, для яких смітити в середовищі проживання – норма поведінки, а обвинувачувати досягнення цивілізації, прикриваючи власні гріхи, – зручна форма існування
Автор: М.Г. Рожавский
0 комент.:
Дописати коментар