Промислове виробництво сиру в Росії з'явилося наприкінці Xviii-Початку XIX століть, коли на території держави стали будувати й запускати перші міські молочні заводи. Тоді мало хто замислювався про впакування: сир продавали на вагу, і покупець ніс його буквально в чому міг.
Серйозно до цього питання підійшли вже в радянський час: тоді з'явився сир, розфасований у брикети й упакований у пергамент, що не рятував продукт від протікання й деформації, але, що забезпечував йому більший строк зберігання – 36 годин. Потім для цих цілей стали застосовувати й кашированную фольгу.
Своєрідним проривом в упакуванні сиру стала поява герметичного впакування з полістиролу, більш міцної, зручної, що й збільшила строк зберігання продукту до 72 годин. Незважаючи на пов'язані з використанням полістиролу незручності – його ламкість, погану сприйнятливість до печатки, крихкість готового виробу під час перевезення або необережнім викладенні сиру в магазинах – це впакування панувало на пізньому радянському ринку сиру й почасти продовжує робити це на ринку російському. Воно й зрозуміло: сир – продукт традиційний, консервативний, популярний і в тому виді, у якім є. «У Росії найпоширеніше впакування для сиру зараз – кругла банка діаметром 95мм, в основному зроблена з полістиролу, - розповідає Денис Комарів, менеджер по продажах компанії «Унипак Центр», провідного російського постачальника пластикового впакування для сиру, плавленых сирів і маргаринів. - Для виробників молочної продукції така однотипність у якійсь мірі навіть є плюсом. Адже в Росії свої молочні заводи традиційно є в кожного, навіть невеликого, міста, і місцеві жителі воліють купувати саме «свої» продукти. Це пов'язане з тим, що в них невеликий строк придатності, а доставка в межах одного міста або району відбувається швидко, а виходить, усе попадає на прилавки свіжим. Таким чином, у невеликих заводів є, що нехай і перебуває в певних межах, але стабільний попит, і мало хто з керівників таких підприємств дивиться «вище», прагне вийти на нові ринки й вирішується вкласти засобу в нове обладнання. А так вони працюють на стандартних машинах, що часто залишилися ще з радянських часів».
На даний момент, фасуючи сир у стандартне впакування, виробники не здають уже наявні позиції, але й не завойовують нові. Але ринок не варто на місці, і альтернативи «стандарту» уже є - і вони набирають обороти.
Утекти від стандарту
Із приходом на російський ринок торговельних мереж і жорсткістю конкуренції між виробниками продуктів харчування роль упакування в просуванні й продажу товарів зросла. Процвітаючи у своєму місті й регіоні, заводи з подивом виявили, що розширити свої ринки збуту або ввійти в мережу без належного впакування вони або просто не можуть, або не досягають необхідного рівня продажів – при великому виборі покупець став усе більше «вибирати очами». Мало того – над багатьма навис ризик втрати й уже завойованих позицій, на які активно претендують конкуренти, що швидше зреагували на тенденції ринку. « Багато наші клієнти скаржаться, що їм складно ввійти в мережі й великі магазини саме через упакування. Ритейлеры усе більше уваги обертають на привабливий зовнішній вигляд і міцність упакування, нікому не потрібна ламка банка з низькоякісної сировини із криво наклеєною етикеткою», - ділиться досвідом Денис Комарів.
Гіганти молочного виробництва, що вже зарекомендували себе на ринку, обходяться якісної, але стандартною тарою – їх бренд пізнаваний, фірмові кольори на впакуванні – давно відомі. Середнім же виробникам, які прагнуть розширити своє охоплення на ринку, потрібно грамотніше підбирати впакування й замислюватися про її «, що продають» функціях. « Цим шляхом пішли іноземні компанії, які вже звикли конкурувати не тільки якістю й властивостями продукту, але й зовнішнім виглядом його впакування, - розповідає Денис Комарів. - У французьких виробників, наприклад, для сиру використовується квадратна банка. Що почали активний рух на нашім ринку фіни Valio фасують свої сирні продукти в прямокутну банку. На полку й ті, і інші відразу приковують погляд, нестандартне впакування виділяє їх з ряду однакових баночок від інших компаній і заводів, - уважає Денис Комарів. - Російським виробникам не заважало б перейняти це. Наприклад, білоруський виробник «Савушкин продукт», видалося б, що не відрізняється такими масштабами, як іноземні гіганти, перейшов на трикутну поліпропіленову банку для сиру, і продажу в них зараз дуже гарні».
Але для того, щоб «відіграти» з формою, виробникам сиру слід задуматися й про матеріал упакування. Банку нестандартних форм із полістиролу, вироблена в Росії, поки змушує бажати кращого: російська полімерна сировина має властивість «гуляти» по якості, та й сама тара не завжди виходить міцної через уже згадану крихкість матеріалу. Оптимальним «новим» розв'язком для впакування сиру останнього часу стала банку з поліпропілену: цей матеріал набагато більш стійкий до ушкоджень, і його можна надавати навіть вигадливі форми без шкоди для збереження продукту.
Поліпропіленове впакування давно використовується виробниками плавленых сирів, які пройшли той же шлях модернізації, що проходять зараз молокозаводи - і треба сказати, пройшли успішно, пішовши від іміджу плавленого сиру як дешевого продукту за допомогою привабливого впакування. Виробництво харчового впакування з поліпропілену не дуже розвинене в Росії, але на ринку успішно працюють постачальники великих європейських заводів. «Більша проблема російських виробників банок – відсутність можливості зробити всі складові впакування на одному підприємстві й невеликий вибір способів печатки, - уважає Денис Комарів. - Якщо банку можуть зробити в Росії, то кришку з повнобарвною печаткою – уже ні, тільки у дві-чотири фарби й сухим офсетом. Відповідно, якщо потрібно більша різноманітність, доводиться везти її з-за кордону, а окремо це вже дорожче, та й замовляти доводиться більші обсяги, інакше просто невигідно привозити. Плюс у російських виробників бувають проблеми із сировиною, що ведуть до простоїв виробництва й зриву строків. Але ж уже зараз повністю готова банка з наклеєною етикеткою, платинкой і кришкою з печаткою, зроблена в Польщі й привезена в Росію, цілком конкурентна за ціною зі схожої вітчизняної, але при цьому сильно виграє по якості. Якщо ж ми все-таки вступимо в СОТ і ввізні мита будуть скасовані або хоча б стануть нижче – вона буде навіть дешевше».
Чи Виправданий ризик?
Для того, щоб перейти на нове впакування, підприємству потрібно переглянути й парк устаткування для фасування сиру. Такі розв'язки пов'язані з ризиками й ухвалюються не за один місяць. Насамперед, потрібно порадитися з оптовими покупцями, простежити тенденції на ринку й подумати про те, які ніші можна було б зайняти, розфасувавши свій сир у нові банки. Варто подумати й про тираж у зіставленні з можливими обсягами збуту: великі західні виробники не візьмуться за пробну партію нижче 100 тис. екземплярів, російські – нижче 50 тыс.
Зміна впакування – чималий ризик для виробника продуктів харчування, але тенденцію заперечувати складно: найчастіше він буває цілком виправданий. Почавши з малого тиражу й скромного виду, можна поступово ускладнювати впакування, експериментувати з видами печатки й формою банки. Головне, як і у всім, - вибрати гарних партнерів. « У нас є клієнт, який почав замовляти поліпропіленову нестандартну банку тиражем від 100 тис. – украй малим по масштабах виробника впакування, – розповідає Денис Комарів. - Зараз тиражі виросли до 500 тис. - 1 млн. банок, і все – нестандартні. Це й прямокутні банки, і ті ж круглі, але ширше діаметром – 115 мм. Нестандартне впакування допомогло збільшити продажі, і зараз компанія-замовник посідає третє місце по виробництві молочної продукції у всій Росії».
Компанія «Унипак Центр» є офіційним дистриб'ютором харчового впакування з поліпропілену від заводів Польщі й Німеччини. Поставити додаткові запитання по впакуванню для сиру ви можете по телефонах: (495)232-09-41, (495)232-09-40
0 комент.:
Дописати коментар